Операция «Дебюрократизация», или Как государству сократить расходы на 17 млн грн в год

Татьяна Паламарчук, партнер EasyBusiness

Колонки автора

Уполномоченные экономические операторы: кто они и зачем нужны

Від радянської командно-адміністративної системи Україна успадкувала низку нормативно-правових та процедурних практик, які вже не перший рік каменем тягнуть на дно вітчизняну економіку.

Те, що бізнес у нас досі на плаву, відбувається не завдяки системі, а всупереч.

Однак у цій боротьбі за виживання підприємства втрачають конкурентоспроможність, а Україна – нішу для інвестицій та проникнення до нас іноземних активів.

У радянській системі тотального контролю сумнозвісні бюрократичні процедури мали сакраментальне значення – перестрахувати паперами з мокрими печатками всіх і вся. Оплутати все павутинням обопільного паперового «перестрахування», щоб у разі чого легше було потягти на дно якомога більшу кількість «винних».

Ця практика набула поширення ще у 30-40-ві роки ХХ ст. – з ясних причин. У 50-70-ті вона зберіглася завдяки іншому наповненню – прагненню паперовою тяганиною замінити реальні економічні процеси, списати небажання щось міняти на процедурні складності. У цьому стані Україна успадкувала саму парадигму державної регуляторної системи у 90-ті роки разом із поколінням вчорашніх чиновників-партократів. Час минув, а віз і нині там…

У якусь мить тих, що перевіряє, наглядає, контролює, регламентує чи ліцензує стало більше, ніж тих, хто реально працює, сплачує податки та залучає в Україну інвестиції. Поки у держави були резерви стримування рівня інфляції, із цими методами взаємин між бізнесом і державою можна було ще якось миритися. Хоча й ціною постійних корупційних «заносів» та завищеної маржи для роботи на українському ринку.

Тільки-но у цій бездонній діжці проявилося дно, ліквідність державної системи опинилася на межі, бізнес почав задихатися. Знадобиться не один рік, щоб створити для нього канал «безперебійного кисню». А поки всіма зусиллями варто позбавити підприємництво бодай баласту тої доби, коли лібералізм був тотожнім державній зраді, а тотальний контроль – запорукою виконання плану п’ятирічки.

Така ситуація стосується практично всіх сегментів національної економіки в різному ступені. Але в даному тексті я б хотіла висвітлити лише свій «острівець», де зміни вже почалися, але все ще недостатні. Це – міжнародний торгівельний вектор України.

Уже вчинено конструктивний крок у напряму партнерства бізнеса й держави – прийнято до розгляду в парламенті законопроекти 4777 и 4776 щодо запровадження в Україні інституту Уповноважених економічних операторів. Але істотне гальмо для поступального розвитку торговельно-логістичного потенціалу України – система державного контролю експортно-імпортних операцій – залишається практично тою ж, як і 20, 30, 50 років тому.

Незлічені контролери, з якими змушені контактувати підприємства – ветеринарний, санітарний, фітосанітарний, екологічний та радіологічний контроль, як і в «старі-добрі» часи чатують на підприємців із штампіками на товаросупровідних документах, без яких митне оформлення вантажу неможливе.

Який ступінь захисту таких штампів – практично нульовий. Недобросовісні учасники ринку давно знають, як безболісно обійти систему державного контролю. Проте для законослухняних підприємств така практика залишається стабільним важелем корупційного тиску на бізнес.

По суті, в умовах глобального ринку та запровадження кожною країною системи захисту від ввезення на власну територію неякісних або небезпечних товарів, дублювання ще і українською митницею окремих видів контролю під час експорту є неефективним. Особливо це стосується радіологічного контролю.

Адже експортер «по замовчанню» оформляє сертифікат дозиметричного контролю, коли країна-імпортер вимагає цього, разом із тим український товаровиробник все одно змушений проходити тотальний радіологічний контроль всіх товарів для експорту. Ця практика є наслідком нашого «пост-чорнобильського синдрому».

Однак Японія нічого подібного після Фукусіми 2011 року у себе не запроваджувала. Обов’язковий радіологічний контроль має здійснюватися на кордоні лише при ввезені вантажів, щоб не допустити несанкціоноване потрапляння в Україну об’єктів, що становлять радіаційну небезпеку.

Так вже сталося, що й митники, і екологи перевіряють наявність одних і тих саме документів, необхідних для переміщення через кордон небезпечних відходів, пестицидів, агрохімікатів тощо. При цьому міжнародна практика не знає такого виду контролю як «екологічний» та передбачає здійснення контролю переміщення товарів підвищеної небезпеки для довкілля через кордон лише митними органами.

Ліквідувавши екологічний контроль в міжнародній торгівлі ми змогли б істотно оптимізувати операційні витрати бізнесу, уникнувши подвійного огляду товарів, які проводилися окремо митниками для митних процедур та екологами для екологічного контролю.

У розвинених країнах світу давно існує електронна система обміну даними «Єдине вікно», яка дозволяє різним службам контролю, митним органам та суб’єктам зовнішньо-економічної діяльності обмінюватися інформацією про вантаж, дозвільними документами, а також результатами проведення заходів контролю. 

У той же час в еколога на київському митному терміналі по вул. Новопироговська, 58 немає не лише «Єдиного вікна», там досі не забезпечено жодної автоматизованої онлайн-системи. Записи про здійснення контролю заносяться просто до «амбарної книги». І такий стан речей влаштовує насамперед самих контролерів, бо чим менше автоматизації, тим більше каналів для корупції.

Окрім того, митний термінал працює 7 днів на тиждень, а за штатним розписом Держекоінспекції на цьому митному пості передбачена лише одна штатна одиниця з розкладом роботи з понеділка по п’ятницю. Приїхав вантаж надвечір у п’ятницю – чекайте понеділка або «вирішуйте питання».

За даними опитування, проведеного European Business Association, 54% представників бізнесу оцінили якість обслуговування радіологічного контролю не вище ніж на 3 бали із 5. Щодо екологічного – більше 70% респондентів оцінили комфорт проведення цього контролю до 3 балів із 5.

У «мінусі» лише бізнес і держава, які розраховуються зі власної кишені за ускладнення регуляторних процедур – бізнес, аби мінімізувати ризики, піднімає маржу, держава недонараховує податкових находжень, зростання яких неможливо на зарегульованому та неконкурентоспроможному ринку.

За оцінкою експертів EasyBusiness, лише оптимізація процедур радіологічного та ліквідація екологічного контролю дозволить зменшити адміністративні витрати держави на 17 млн грн щорічно. Зокрема шляхом ліквідації штату екологів на митних постах, з яких лише 10% спеціалістів достатньо для проведення навчання співробітників інших служб, що будуть здійснювати окремі функції екологів.

Саме така практика діє у наших сусідів з ЄС у штатному порядку. Українці не  помітять відсутності еколога, адже збережеться принцип захисту споживача іншими органами. Чи будуть контролери чинити спротив – безперечно. Проте, як казав класик, «якщо твого уходу ніхто не помітив, це означає, що ти пішов не дарма».

* * *

Колонка є видом матеріалу, який відображає винятково точку зору автора. Вона не претендує на об’єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться.

Точка зору редакції «Економічної правди» та «Української правди» може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія.

Все про: законодательство, предпринимательство, ЕС

Комментирование и размещение ссылок запрещено.

Комментарии закрыты.