Поговорим откровенно о России?

Владислава Рутицкая, заместитель министра аграрной политики и продовольствия

Зміна точок зору в інформаційну епоху відбувається дуже швидко.

І ось уже сьогодні від деяких фахівців доводиться чути, що Україна повинна повернутися на ринок Євразійського Союзу.

Подібні пости чи заяви перегукуються з матеріалами в російських ЗМІ щодо колосальних втрат України після її євроінтеграційних кроків. Як на мене – це дуже небезпечна тенденція, яку можна вважати елементом гібридної війни.

Я хочу поговорити про проблему відверто. Мова піде лише про агроекспорт, який сьогодні є одним з найважливіших напрямків для України в зовнішній торгівлі.

За чотири місяці 2016 року Україна експортувала до Євразійського Союзу агропродукції на суму 209 млн дол. Для порівняння, до країн Митного Союзу (це мінус Киргизстан і Вірменія) за аналогічний період 2013 року ми постачали агротоварів майже на 1 млрд дол. Тобто, відбулося падіння майже в 5 разів.

І одразу ще одні показники, які є дуже промовистими. За ці ж чотири місяці цьогоріч до країн ЄС експортовано продукціїї сільськогосподарського виробництва практично на 1,5 млрд дол.

В той же час до країн Азії українські виробники поставили аграрної продукції більше, ніж на 2 млрд дол. Впевнена, що пояснювати ще раз про диверсифікацію ринків збуту та переорієнтацію експортних потоків не має сенсу.

Чи має агрогалузь сьогодні якісь суттєві системні проблеми через подібну  переорієнтацію?

Відповідь: ні. Є певні негативні явища в окремих секторах, які ще повністю не встигли переорієнтуватися, але й там бачать перспективу.

Загалом же аграрно-промисловий комплекс  активно розвивається, модернізується і експортери виходять на нові ринки. Це не тільки країни ЄС, але й Азія та Африка.

Я недавно писала про зрушення в торгівлі з АСЕАН. Не менш позитивні зрушення відбуваються і за іншими стратегічно важливими напрямками, наприклад, за експортом агропродукції в Китай.

Підкреслюю, це відбувається системно. Кожного місяця нашим експортерам стають доступніші нові сегменти світового ринку. І це наслідок переорієнтації бізнесу і перехід на нові, більш високі стандарти якості, які стали можливі завдяки євроінтеграції.

І ми тільки на початку шляху, модернізація і переорієнтація української агросфери дасть свої повномасштабні плоди лише через декілька років. 

Але повернемося до Євразійського Союзу. Ще одне важливе питання для розуміння повноти картини: чи однаково впав експорт агропродукції до всіх країн ЄАЕС?

Відповідь: ні. Найбільше падіння відбулося до Росії. Експорт за чотири місяці 2016 року в порівнянні з аналогічним періодом 2013 року впав на 96% в грошовому вимірі. Для порівняння: в Білорусь  і Казахстан — на 45%.

Тобто, нам вдалося, незважаючи на тиск, проблеми з транзитом і геоекономічні труднощі створити умови для будівництва взаємовигідних двосторонніх стосунків з Мінськом і Астаною. Впевнена, в майбутньому нам вдасться вийти з цими державами на докризовий рівень торгівлі і ніякі геоекономічні ходи недоброзичливців не стануть нам на заваді.

Ще одне не менш важливе питання стосується ситуації в самому ЄАЕС. Чи всі учасники задоволені там інтеграційними економічними процесами?

Відповідь: ні. Для мене дуже показова позиція президента Білорусі Олександра Лукашенко, який недавно заявив на засіданні Вищої євразійської економічної ради: «Після підписання договору наш внутрішній товарообіг тільки падає. В 2012 і 2013 роках він був на рівні в 65 млрд дол, в 2015 — всього 45 млрд.  Мабуть не всі позиції договору відповідають сучасній ситуації в економіці і нашим очікуванням».

Крім того, існує торговельний конфлікт в сфері агропродукції між Казахстаном і Киргизстаном. Збитки підраховують агровиробники Вірменії, особливо це стосується пріоритетної для країни коньячної галузі.

І нарешті основне питання: чого очікувати від російського ринку і чи варто сподіватися на повернення туди України за якихось гіпотетичних умов? 

Ситуація там складна. Російський ринок зменшується, змінюються пріоритети в сторону дешевої продукції, падає значення преміум-сегменту і зростає вага російських брендів.

Росія розглядається інвесторами як непередбачуваний партнер. Прямі іноземні інвестиції в державу різко скоротилися. Вони знаходяться на найнижчому рівні як мінімум за останні 10 років.

При цьому Росія вибудовує замкнуту систему. Держава збирається перейти на самозабезпечення фруктами, овочами, молоком, м’ясом. Звичайно, це поки що плани, але в будь-якому випадку це означає жорстку протекціоністську політику із захисту ринку і торговельні конфлікти з усіма країнами-імпортерами.

Тож, навіть не беручи до уваги геополітичний фактор, стає зрозумілим, що Росія не пустить українських експортерів на свою територію.

Особисто мене це аж ніяк не засмучує. Я точно знаю, що перервавши торговельні зв’язки зі своїм агресивним і непередбачуваним сусідом Україна отримала значно більше, ніж короткострокову вигоду.

Наша держава, наша економіка, наші виробники отримали стимули і можливості для модернізації і підвищення ефективності. А це означає, що галузь отримала досить серйозну перспективу для розвитку, а головне, на майбутнє. 

Тож нам потрібно думати перш за все над тим, як посилитися на зовнішніх ринках, обійшовши конкурентів, як максимально модернізувати свою промисловість, підняти вітчизняне агро-IT та сільгоспмашинобудування, яким чином залучити до себе тих інвесторів, які сьогодні тікають з Росії.

* * *

Колонка є видом матеріалу, який відображає винятково точку зору автора. Вона не претендує на об’єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться.

Точка зору редакції «Економічної правди» та «Української правди» може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія.

Все про: Россия, торговля

Комментирование и размещение ссылок запрещено.

Комментарии закрыты.