Спецрежим НДС: спасти сельское хозяйство и угодить МВФ

Алексей Павленко, министр аграрной политики и продовольствия

Колонки автора

Год отсутствия России на горизонте

Полить засушливый юг и заработать

Рекордный экспорт и российское эмбарго: каким запомнили аграрии 2015 год

Провідна галузь української економіки — сільське господарство — опинилася під загрозою втрати стимулів для подальшого розвитку.

Я не раз наголошував, що вітчизняний агросектор має надвисокий потенціал, але для його реалізації аграріям вкрай необхідна підтримка.

У світовій практиці не існує прикладів, коли будь-яка галузь національної економіки демонструвала успіхи без інвестицій і, насамперед, без сприяння з боку держави.

Українські сільгоспвиробники нечасто нарікали на своє скрутне становище, попри те, що за всі роки незалежності держава майже не виділяла кошти на їх розвиток.

Натомість понад 90% загального обсягу держпідтримки аграріїв становила непряма допомога у вигляді сприятливої податкової політики.

Так, починаючи з 1998 року, для агросектора діяв спеціальний режим оподаткування податком на додану вартість, який дозволяв акумулювати кошти з ПДВ на спеціальних рахунках для власних потреб виробників.

Замість ПДВ аграрії сплачували фіксований сільськогосподарський податок у розмірі 0,45% від вартості землі. Такі правила дозволили у 2014 році додатково інвестувати у виробництво близько 24 млрд грн: 19,8 млрд грн — завдяки спецрежимам ПДВ, 3,6 млрд грн — завдяки єдиному фіксованому податку.

У 2015 році селяни інвестували 32 млрд грн: 28 млрд грн та 4 млрд грн відповідно.

Ситуація докорінно змінилася з 1 січня 2016 року, коли набрали чинності зміни до Податкового кодексу та норми нового бюджету. Відтепер для сільгоспвиробників запроваджена диференційована система дії спецрежимів оподаткування за видами сільськогосподарських операцій.

Зокрема, виробники зернових і технічних культур повинні перераховувати до держбюджету 85% суми ПДВ, решту — на спецрахунки, відкриті підприємствам. Порівняно найкращі умови отримали тваринники, які зобов’язані платити державі 20% ПДВ, використовуючи у своїх цілях 80%.

За всіма іншими сільськогосподарськими операціями податок розподіляється 50 на 50: половину аграрії сплачують до бюджету, половину залишають собі. Крім того, з 0,45% до 0,81% зросла ставка єдиного фіксованого податку. Лише у 2016 році за використання ріллі та пасовищ виробники сплатять 2,1 млрд грн.

В умовах відсутності прямої бюджетної підтримки спецрежим оподаткування залишався для аграріїв єдиним ефективним інструментом державної допомоги. Відмова від податкових пільг призведе до втрати 27 млрд грн обігових коштів, що спричинить розорення багатьох компаній або змусить їх сховатися в «тінь».

На додаток слід очікувати підвищення вартості продукції і падіння виробництва на 4,3-4,5% — 30 млрд грн. Як наслідок, знизяться обсяги валової аграрної продукції, зменшиться кількість робочих місць, скоротяться обсяги валютного виторгу від експорту сільськогосподарської продукції в розмірі близько 1 млрд дол.

Важливим аспектом невтішних для сільського господарства новацій є також ускладнення механізму податкового адміністрування ПДВ, насамперед, запровадження розподілу позитивної різниці між сумою податкових зобов’язань та сумою податкового кредиту ПДВ за вказаними вище видами операцій.

Це спричинить збільшення в кілька разів навантаження на працівників фінансово-бухгалтерської служби сільськогосподарських підприємств.

До того ж багато малих і середніх фермерських господарств не мають не лише технічних засобів, а й достатньо кваліфікованих кадрів фінансово-бухгалтерської служби для освоєння такої складної системи адміністрування коштів ПДВ. Це призведе до помилок та нарахування штрафів фіскальною службою.

Важливо й те, що спецрежим оподаткування раніше діяв автоматично, виключаючи можливість втручання держави, а отже — і корупційну складову. Це суттєво зменшувало трудомісткість і витрати на адміністрування податків.

Не дивно, що представники галузі почали бити на сполох. Лише за січень-лютий 2016 року до Мінагрополітики надійшло понад 200 звернень від представників усіх гілок і рівнів влади щодо необхідності відновлення дії спецрежимів оподаткування аграрних підприємств. За весь 2015 рік міністерство отримало 100 таких звернень.

Безумовно, міністерство поділяє занепокоєння аграріїв, тому ми послідовно відстоювали позицію збереження спецрежимів оподаткування сільгоспвиробників. Однак складність проблеми вимагає більш гнучкого підходу.

Ми усвідомлюємо, що зміна податкової політики в АПК — це одна з ключових вимог МВФ в рамках програми розширеної підтримки української економіки.

Оскільки продовження співпраці з МВФ, отримання нових кредитних траншів — це запорука фінансової стабільності нашої країни, а скасування пільгового оподаткування аграрного сектора — одна з пріоритетних умов такої співпраці, ми повинні усвідомлювати відповідальність за стан вітчизняної економіки в цілому.

Очевидно, є сенс відмовитися від апеляції до строгих полярних позицій у вирішенні проблеми, припинити категорично наполягати лише на крайніх альтернативах — повернутися до спецрежиму оподаткування або повністю його скасувати. Ситуація об’єктивно складна і потребує компромісних підходів.

Фінансова стабільність — одна з важливих передумов успішної посівної кампанії, яка є гарантією продовольчої безпеки країни та основою експортного потенціалу.

Внесені зміни в систему оподаткування аграріїв стали компромісом, який підтримали парламентарі і президент. Однак це не означає, що даний варіант не може бути вдосконалений. Робоча група під егідою Мінагрополітики уже напрацювала пропозиції щодо можливого врегулювання проблеми.

Зокрема, доцільно розглянути варіанти оподаткування 50 на 50, коли аграрії отримуватимуть відшкодування половини суми ПДВ, або залишити можливість 100-відсоткової акумуляції ПДВ тільки для малих фермерських господарств.

Крім того, за ініціативою міністерства відбулися робочі зустрічі з представниками Мінфіну, ДФС, Мінекономіки, агробізнесу, громадськості та облдержадміністрацій щодо шляхів подолання проблем, які виникли у зв’язку з чинними змінами.

Позитивні сигнали лунають і від МВФ, представники якого в Україні готові працювати над спрощенням механізму адміністрування податків.

Проте хочу ще раз наголосити: при розробці будь-якого рішення ми мусимо пам’ятати, що повернення до старої системи ставить під загрозу подальше співробітництво з МВФ, а відповідно — і фінансову стабільність нашої країни.

Мінагрополітики не буде причиною зриву програми співпраці з фондом. Ми не допустимо провалу посівної і коливань валютного курсу. Водночас ми не можемо ігнорувати крики відчаю наших аграріїв і дозволити галузі занепасти внаслідок припинення будь-якої підтримки з боку держави.

Зовнішнім кредиторам України складно зрозуміти, чому елементарна сплата податків є такою великою проблемою для вітчизняного агросектора. Справді, для сільгоспвиробників у країнах ЄС, де державна підтримка галузі у 2013 році становила 175-1343 євро на га угідь, це важко усвідомити.

У Нідерландах цей показник становить 500 євро/га, в Бельгії — 508 євро/га, в Польщі — 345 євро/га. В Україні — ледь сягає 40 євро/га, і це переважно непряма підтримка. До того ж, українські і європейські потреби далеко не порівнювані.

Українським аграріям часто дорікали податковими пільгами, порівнюючи сільське господарство з іншими галузями виробництва. Мовляв, металургійна галузь не має ніяких спеціальних режимів для ПДВ. Однак схожі порівняння абсолютно нечутливі до природної специфіки аграрного сектора.

Річ у тім, що сільське господарство — специфічна галузь народного господарства. Однією з її особливостей є те, що засобами виробництва виступають живі

організми — рослини і тварини, які розвиваються згідно з біологічними законами.

Результати господарської діяльності значною мірою залежні від погодних умов, наявності хвороб. Виробник в результаті несприятливої погоди, раптового захворювання тварин чи рослин може миттєво втратити усі свої надбання.

Ситуація ускладнюється вкрай несприятливими погодними умовами 2015 року, які призвели до значних втрат посівів озимих зернових культур. Тому потреба аграріїв у додаткових фінансових стимулах є об’єктивною і вкрай необхідною. Інша річ, що за відсутності бюджетної підтримки необхідно розглядати альтернативні варіанти.

Нині найбільш дієвим механізмом допомоги виробникам агропродукції можуть стати кредити Європейського інвестиційного банку. Це близько 400 млн євро, які можна витратити на кредитування малого та середнього аграрного бізнесу. Відповідний договір вже підписаний Кабміном і очікує ратифікації в парламенті.

У ситуації, що склалася, нам слід бути розсудливими і більш схильними до компромісів. Без допомоги МВФ, яка тягне за собою кредити Світового банку і фінансові гарантії уряду США, українська економіка не має шансів на оздоровлення, а значить, приречений і її аграрний сектор.

Своєю чергою, без підтримки аграрного сектора, який є рушійною силою національної економіки, постраждає весь економічний потенціал країни, і навіть зовнішні кредити не зарадять ситуації. Вийти з цього порочного кола неможливо без часткового збитку для інтересів усіх сторін.

Це треба усвідомити і прийняти, сісти за стіл переговорів і керуватися не емоціями, а тверезими економічними розрахунками. Іншого виходу не існує.

* * *

Колонка є видом матеріалу, який відображає винятково точку зору автора. Вона не претендує на об’єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться.

Точка зору редакції «Економічної правди» та «Української правди» може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія.

Все про: АПК, Минагрополитики, ПДВ

Комментирование и размещение ссылок запрещено.

Комментарии закрыты.